70% усіх медикаментів купували за свій рахунок .Українець, которий одужав від коронавіруса розповів, як проходило його лікування
Про це пишеРБК-Украина.
За словами Олександра з Чернівців, він був першим піддослідним в українській лікарні.
«Лікування йде симптоматично. Лікують від симптомів, які проявляються на даний момент», — каже чоловік.
Крім того, він зізнався, що вже 3 березня у нього почалася пневмонія, але його розмістили в дуже холодному боксі.
«Якщо 29 лютого, коли мене госпіталізували, у мене була температура і першіння в горлі, то, коли у мене вже був результат мого тесту — 3 березні — у мене вже тоді була пневмонія. І мій стан погіршився», — розповів Олександр.
Житель Чернівців згадує, що йому доводилося постійно спати в куртці через сильноий холод і він дуже переживав.
«Я казав лікарям:» Давайте щось робити! «Мені відповіли:» Попросіть, щоб хтось приніс вам обігрівач». А я дивлюся — в одному боксі тільки дві розетки, куди можна включити цей обігрівач, і вони поплавилися… Видно, що туди вже вмикали обігрівачі і ті розетки поплавилися не просто так. На наступний день викликали електрика. Він щось покрутив і сказав, що все безпечно. За власні кошти мені батько купив не найпотужніший, на 800 Ватт, обігрівач», — згадує він.
Однак пізніше, за словами Олександра, умови його перебування в лікарні покращилися.
«Треба було кричати, треба було говорити, треба було постійно пресувати — і ці питання поступово вирішувалися. Люди з розумінням підходили, за що я дуже вдячний. Але насправді з самого початку там нічого не було готово для прийому», — поділився він.
У результаті хворий провів 20 днів у лікарні, з яких 2 тижні в стані хвороби, а потім просто чекав виписку.
У цілому для його родини лікування від коронавірусу було на 70% платним.
«70% усіх медикаментів ми купували за свій рахунок. Ситуація покращилася приблизно через тиждень мого перебування. Поступово забезпечувала ліками клініка. До кінця ми просто купували якісь дрібниці … Знаєте, я безмежно вдячний лікарям і всьому медперсоналу. За їх працю і турботу. За те, що вони робили кожен день. Ми вже з ними здружилися. І коли мене виписували, я бачив сльози радості на їхніх очах. Тому що, незважаючи на все, вони гідно виконували свою роботу. Я вдячний, що вони поставили мене на ноги», — підсумував Олександр.
Копіювати
