Все життя я страждала від комплексів. А все через лікарську помилку. Коли мама народжувала, їй не зробили вчасно кесарів розтин. Я йшла ніжками вперед, мене перевертали та випадково вивернули ногу. Згодом вчасно не помітили, все зрослося погано. Діагностували проблему, коли я вже ходити почала, одна нога була коротша і трохи вивернута.
Лікарі пропонували мамі тоді операцію зробити. Але доволі важку і реабілітація більш як пів року. Ще й гарантій не давали. Мама налякалась і не пішла на цей ризик. Я зростала і постійно зазнавала знущань. В школі мене обзивали “калічка”. Ніколи хлопці на мене уваги не звертали, я дуже страждала. Лиш одну подругу мала – Софію, вона завжди мене заспокоювала, стверджувала, що в мене дуже гарне обличчя і це неодмінно хтось помітить.
Батьки дуже старались, аби я почувалась добре. Купували мені найдорожчий одяг, гаджети. Згодом я вступила в гарний виш, адже прекрасно навчалась. А з часом вже почала працювати юристом у великій компанії. Та мріяла насправді лише про ніжність і особисте щастя. І якось в нашій компанії на мене звернув увагу один чоловік. Звали його Микита, працював в іншому відділі. Я навіть здивувалась, такий красень, нащо я йому? Та він запросив мене на побачення.
Ми лишень місяць зустрічалися, коли він пропозицію мені зробив.
– Нащо ти так поспішаєш?
– Бо це кохання, що нам чекати?
Усі довкола дивувались. Микита мав безліч прихильниць, його цінували на роботі. Та ми однаково побралися. Батьки влаштували для мене пишне весілля, подарували нам квартиру, машину. Вони були такі щасливі, мабуть, не вірили, що мені так пощастило. Я й сама думала, що це сон.
Після весілля ми поїхали в дивовижну подорож до Іспанії. Це була справжня казка, найщасливіші дні в моєму житті. Згодом ми повернулися додому. Я так хотіла, аби Микита був щасливим. Старалась бути ідеальною господинею, щодня готувала для нього всілякі смаколики, пекла.
Ми працювали в одній компанії та на роботі чоловік просив, аби я його не відволікала. Та якось я почула, як колеги пліткують.
– Він коханок міняє постійно, а вона йому вірить! От добре влаштувався!
Відтоді я почала уважніше слідкувати за чоловіком. Часом він казав, що затримується, адже має робочу зустріч. А нещодавно повідомив, що має їхати у відрядження. Хоча насправді він дуже обережний, нікуди не їздить, адже документів не має і на облік у військкоматі не став. Я дуже здивувалась, адже й на роботі нічого про це не чула. Та звісно пустила.
Коли чоловік вже поїхав, я вирішила все розвідати. Зустріла колегу чоловіка і він відразу спитав:
– Ну як Микита, лікується?
– Так, звісно!
– Ну, нехай повертається до нас здоровим!
Тоді я все зрозуміла. Чоловік повернувся такий задоволений. Я нічого в нього не питала. А тоді вирішила підійти на роботі, подивитись, що казатиме про відрядження й лікування в присутності колег. Це була перерва, я підійшла і Микита мене не бачив. Він так захопливо розповідав друзям.
– Я з такою кралею на Буковелі був. От беріть приклад з мене – взяв кривеньку, а батьки її і квартиру, і машину нам дали. Дружина на руках носить, ніколи мене не покине, бо кому ж вона ще потрібна. А гарненьких буду на відпочинок возити!
Я не стала підходити, пішла геть. На роботі сказала, що мені зле. Вдома плакала пів дня, а тоді подзвонила у військкомат і сказала, що чоловік мій ухилянт. На вечір представники ТЦК зустріли Микиту разом зі мною. Його відразу забрали. А я вирішила, поки не розлучатися, побачимо, як воно буде. Може ще й не повернеться! А ви б наважились на таке?
Копіювати
