У мене є онуця Влада, їй 4 рочки. Дівчинка не ходить у садочок, адже має вади серденька. Для невістки Аліни то була складна вагітність, лікарі постійно залякували, що вона не зможе виносити здорову дитинку, що будуть дуже складні пологи. До того Аліна та мій син Олексій років з 5 точно намагалися стати батьками. То якісь ліки пили, здавали постійно аналізи, їздили до знахарів. І у 2019 Бог їм нарешті послав Владиславу.
Через слабке серденько ніхто не хотів брати таку особливу дитину до садка. Тому я вирішила, що це мій час проявити себе як найкраща бабуся у світі і сказала, що можу сидіти з Владою. Адже що Олексій, що Аліна працюють на роботах. Бо мій директор ще до того натякав, аби я написала заяву на звільнення та поступилася місцем молодим стажерам.
Синові ця ідея дуже сподобалася. Олексій щиро радів, що я можу їх так надійно виручити. Але от Аліна скривилася, наче лимон проковтнула. Адже не можу сказати, що у мене з невісткою якісь теплі стосунки, донькою її не називаю. І, якщо чесно, я бажала кращої жінки синові у родину. Бо Аліна не місцева, приїхала з якогось села, університет нормально не закінчила і працює майстром манікюру. Ну хіба то робота – нігті пиляти і фарбувати?
І от вже з весни я ходжу до дітей додому та граюся з онучкою. Можу їй принести якісь гостинці, купити книжечку, конструктор. Якщо гарна погода, то йдемо кудись гуляти у парк чи біля будинку на дитячому майданчику. Приходжу о 10 годині, а йду додому десь в 5, якраз невістка приходить з роботи. За весь час я від неї “спасибі” не почула. Тільки докори – то я не так поставила взуття на полицю, то повісила курточку в іншу шафу, то взяла чужу чашку, аби кави попити.
Я все вчила Владку ввічливо говорити. Ну, казати на Аліну матуся, мамуся, ненька. На Олексія – татко, татусь. Це так гарно та приємно звучить. Хай дитинка набирається гарних слів ще з малечку. Вмикала ще їй суто українські мультики, де вчили гарних слів.
І от тиждень тому я приходжу – а до мене в обійми вже не біжить, а летить Владка. “Баба, баба прийшла, ура!”. Знаєте, таке звертання мене дуже образило.
– Владуня, я не баба, а бабуся. Ну як я тебе вчила? Бабуся, бабуня, буся.
– Ні. Ти баба!
Мене це дуже засмутило, але я удала, що все добре. Ну, дитина раз обмовилася, з ким не буває.
Але тоді Влада весь день називала мене “баба”. Та аж перекошували від того слова. Я не люблю таке. От мій Олексій взагалі колись, ще у віці Владки, покійну бабусю називав лагідно “бубуся” або “бабуля”. А тут тобі таке гидке “баба”.
Ввечері вирішила дочекатися Аліну та Олексія з роботи, аби влаштувати їм розбір польотів.
– Боже, Галино Миронівно, це мала дитина. Вам нема до чого доколупатися?
– Я не доколупуюся, дорогенька, а просто кажу, що мені це не приємно чути.
– Ви робите скандал на порожньому місці. Що, мені за це “баба” піти і Владу у куток поставити? От я свою бабусю також “баба” кликала і нічого не сталося страшного.
На жаль, Олексій тоді став на сторону Аліни і почав захищати жінку:
– Мамо, ну ти дійсно трохи перегинаєш палку. Влада тебе просто назвала баба, а не матюкала. Вона ще дитина.
– Ну а мені це не приємно. Раз вас це все влаштовує – то прошу, самі виховуйте її так.
І от вже тиждень я не ходжу до дітей у гості та не граюся з Владою. Звісно, час від часу так сумую на онучкою, хочу перша зателефонувати та попросити вибачення. Однак, згадую те проклятуще слово “баба” і аж настрій псується.
На вашу думку, бабуся дарма переймається?
Daryna
Копіювати
