Поки Катя розплачувалася за покупки, Сергій стояв осторонь. А коли Катя почала складати їх у пакети, він і зовсім вийшов на вулицю. Катя вийшла з магазину і підійшла до Сергія
— Сергію, візьми пакети, — попросила Катя, простягаючи чоловікові два великі пакети з продуктами.
Сергій на неї так подивився, ніби його змусили зробити щось протизаконне і здивовано запитав:
– А ти що?
Катя розгубилася, не знаючи, що відповісти на це запитання. Що означає: “ти що?” і до чого було поставлене це питання? Зазвичай чоловік завжди надає фізичну допомогу. Та і якось неправильно це, коли жінка буде з важкими сумками йти, а чоловік поруч легкою ходою пурхати.
— Сергію, вони важкі, — відповіла Катя.
– І що? — продовжував пручатися Сергій.
Він бачив, що Катя вже починає сердитися, але йому з принципу не хотілося нести сумки. Він швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне за ним.
«Що означає “Візьми сумки” ! Що я, коняка?! Або підкаблучник?! Я – чоловік! І я сам вирішую, нести сумки чи ні! Нічого, нехай сама несе, не надірветься!» — міркував Сергій. Ось настрій у нього сьогодні був такий — дружину дратувати.
— Сергію, куди ти пішов? Пакети візьми! — крикнула йому вслід Катя мало не плачучи.
Пакети справді були важкими. І Сергій знав про це, адже сам переважно накидав у візок ці продукти. До будинку було недалеко, хвилин п’ять пішки. Але коли ти йдеш з важкими пакетами, дорога здається не дуже близькою.
Катя йшла додому і ледь не плакала. Вона сподівалася, що Сергій так пожартував і він зараз повернеться за нею. Але ні, вона бачила як він віддаляється від неї дедалі більше.
Вона мала бажання кинути ці пакети, але вона в якомусь тумані продовжувала їх нести.
Дійшовши до під’їзду, вона сіла на лаву, не в змозі йти далі. Їй хотілося плакати від образи та втоми, але вона стримувала сльози — на вулиці плакати не можна, соромно. Але і проковтнути цю ситуацію вона не могла – він не тільки образив, але і принизив її таким ставленням. Адже який уважний був до весілля… І добре б не розумів, але розуміє! І вчинив так свідомо.
— Здрастуйте, Катрусю! — голос сусідки вивів її із думок.
— Здрастуйте, бабо Машо, — відповіла їй Катя.
Баба Маша, вона ж Марія Іванівна, жила поверхом нижче і дружила з Катиною бабусею, поки та була жива. Катя знала її з дитинства і завжди ставилася до неї як до ще однієї бабусі. А після того, як бабусі не стало, коли Катя зіткнулася з першими побутовими труднощами, вона їй завжди допомагала. Більше не було кому — мати Каті жила в іншому місті з новим чоловіком та іншими дітьми, а батька свого вона не пам’ятає.
Тому єдиною близькою людиною завжди була бабуся. А тепер баба Маша. Катя без вагань вирішила віддати всі ці продукти бабі Маші. Ну, не дарма ж їх несла. Пенсія у Марії Іванівни невелика і Катя частенько її балувала різними смаколиками.
— Ходімо, бабо Машо, я вас до квартири проведу, — сказала Катя, знову взявши до рук ці важкі пакети.
Піднявшись у квартиру баби Маші, Катя залишила в неї пакети, сказавши, що це їй все. Побачивши в пакеті шпроти, печінку тріски, консервовані персики та інші смаколики, які вона любила, але не могла собі дозволити, баба Маша так розчулилася, що Каті навіть стало незручно, що так рідко пригощає сусідку.
Поцілувавши один одного на прощання, Катя піднялася до себе. Як тільки вона зайшла до квартири, чоловік вийшов зустрічати її з кухні, вже щось жуючи.
— А десь пакети? — як ні в чому не бувало запитав Сергійко.
– Які пакети? — у тон йому запитала Катя. – Ті,
які ти мені допоміг донести?
— Ой, та гаразд тобі! — намагався він пожартувати. – Ти що, втомилася чи що?
— Ні, — спокійно відповіла Катя. – Я просто зробила висновки.
Сергій насторожився. Він чекав крику, скандалу, сліз і образ, а тут такий спокій, що йому самому стало не дуже спокійно.
– І які висновки ти зробила?
– Немає в мене чоловіка, – і зітхнувши додала: – Я думала, що вийшла заміж, а виявилося, що одружилася з якоюсь дурною дівчиною.
— Не зрозумів, — Сергій удав, що ображений до глибини душі.
– А що незрозумілого? — спитала Катя, дивлячись на нього. — Я хочу, щоб мій чоловік був чоловіком. А тобі, мабуть, теж хочеться, щоб твоя дружина була чоловіком, — і, подумавши, додала: — Тоді й тобі чоловік потрібен.
Обличчя Сергія почервоніло від злості та він стиснув кулаки. Але Катя цього не бачила, вона вже пішла до кімнати збирати його речі. Сергій опирався до останнього. Йому не хотілося йти. Він щиро не розумів, як через таку дурницю можна було сім’ю зруйнувати:
– Адже добре все було, подумаєш сумки сама донесла. І що таке? — обурювався Сергійко, поки вона недбало кидала його речі в сумку.
– Свою сумку, сподіваюся, ти сам донесеш, – навіть не слухаючи його, жорстоко сказала Катя.
Катя чудово розуміла, що це був тільки перший дзвіночок і якщо вона зараз «проковтне» цю ситуацію, то з кожним наступним разом дресура буде ще жорсткішою. Тому й запобігла подальшим спробам, виставивши його за двері…
Копіювати
