Коли я познайомилася з Вадимом, він зізнався, що народився 31 грудня:
– Уявляєш, рівно о 22 вечора, коли всі вже готувалися святкувати.
Тоді подумала, що це чудово – два свята в один день. Але з роками ця дата стала для мене справжнім викликом.
Річ у тім, що у Вадима є сестра – Алла. Кожного року, незмінно, вона приїжджає до нас 31 грудня “провідати братика” і привезти якісь дрібнички на кшталт набору рушників або гелю для душу. Дуже “гарні” подарунки.
Та основне, звісно – поїсти. Її улюблений вираз: “Що я буду щось готувати, коли у вас і так усе є?”. І, звісно, я на кухні повинна крутитися та готували все сама, бо Алла ні тарілки не поставить, ні стіл не засервірує. Тільки сяде, як та корова, на диван та клацає пульт телевізора.
Звісно, приїздить ще з племінниками. А то такі діти неконтрольовані, справжні Мауглі!
– У нас не буде багато гостей цього разу? – спитала Вадима за кілька днів до Нового року.
– Та ні, лише Алла зі своїм Артемом, – відмахнувся він. –Сказала, що діти залишаться вдома з бабусею.
Відчула полегшення. Святкувати з її малюками – це завжди катастрофа.
Минулого року 31 грудня все йшло спокійно, поки на порозі не з’явилася Алла… з дітьми.
Двоє хлопців уже бігали по нашій квартирі, зносячи все на своєму шляху, а я навіть не встигла зняти з них куртки.
– Алло, ми ж домовлялися, що діти залишаються вдома.
– Та мамі щось нездужалося, – знизала вона плечима. – Нічого страшного, їм тут весело.
Весело? Малюки розкидали іграшки нашого трирічного Максима, а потім взялися за пакунки під ялинкою.
– А це що? Нам подарунки? – вигукнув один із них, тягнучи величезну коробку.
– Це для Максима, – сказала, швидко забираючи пакунок. – Ваші подарунки вдома, під ялинкою.
– Ой, та хай розпакують, – недбало махнула рукою Алла. – Дітям треба радість у свято.
Тут вже не витримала:
– Радість? А хто буде тішити мене, коли цей подарунок зламають за 10 хвилин? Алло, вибач, але тут кожен святкує за своїми правилами.
Настала гнітюча тиша. Всі накинулися на їжу, яку я 2 дні поспіль готувала. Алла, звісно, не допомогла ні сир чи ковбаски нарізати, ні за столом страви розкладати. Вона лише час від часу кидала недобрі погляди в мій бік.
Коли гості нарешті пішли, я сказала Вадиму:
– З мене досить. Наступного року їдемо святкувати будь-куди, тільки не вдома.
Він погодився. Цього Нового року ми орендували маленький будиночок у горах і поїхали 30 грудня.
Телефон Вадима почав дзвонити вже наступного ранку.
– Брате, ти вдома? – голос Алли лунав навіть крізь динамік.
– Ні, ми святкуємо в Карпатах, – спокійно відповів він.
– Що? Як це? А що нам тепер робити? Навіть нічого не готувала!
Я кивнула йому, щоби додав:
– Алло, Новий рік – це сімейне свято. Сімейне. Для нас.
Той вечір у горах був найкращим за всі роки нашого спільного життя. Нарешті я відчула, що таке – святкова атмосфера у родинному колі. А зовиця хай котиться під 3 чорти! Більше не дозволю собі на голову сідати!
Копіювати
