Хоча іноземець обмежив свою подорож двома днями у Львові, дихання війни він відчув на власному досвіді.
Для певної категорії мандрівників найцікавіші подорожі – ті, що до небезпечних країн, на кшталт Афганістану.
На жаль, Україна, яка вже три роки відбиває повномасштабне російське вторгнення, тепер теж стала напрямком для “екстремального” туризму.
Вінісіус Коста, європейський журналіст і мандрівник, штатний автор туристичного порталу Travel Off Path, нещодавно відвідав Львів і поділився своїми враженнями від перебування в країні, яка веде тяжку оборонну війну.
Коста планував побувати в Україні на початку 2022 року. Він згадує, що тоді наша країна “була однією з небагатьох країн у світі, відкритих для туризму без обмежень”. Але повномасштабне вторгнення Росії тоді випередило його лише на кілька днів.
На початку 2025 року журналіст все ж реалізував свої давні плани і провів два дні у Львові.
Це місто для подорожі він обрав не лише через те, що тут справді є на що подивитися туристам, але й банально через фактор безпеки.
Хоча і Львів зазнає періодичних ракетних і дронових нападів агресора, тут усе ж таки набагато безпечніше, ніж, скажімо, у Харкові, чи навіть у Києві, зазначає мандрівник.
“Перед тим, як їхати, я зважив усі “за” і “проти” і врешті-решт вирішив, що Львів — напрямок з низьким ризиком”, – зізнається Коста.
При цьому журналіст звернув увагу, що, прибравши фактор війни, українські міста є на диво безпечними, якщо порівнювати із іншими великими містами Європи. Рівень вуличної злочинності у Львові приблизно вдвічі менший ніж у Лондоні, Парижі чи Барселоні.
“Іншими словами, ви маєте більший ризик загинути під час пограбування в Ламбеті чи Іслінгтоні, охоплених злочинністю районах Лондона, ніж у результаті російського обстрілу Львова”, – пише Коста.
Оцінюючи загальні настрої людей в Україні, журналіст швидко зрозумів, що українці, принаймні в тилових регіонах, “у переважній більшості не стурбовані конфліктом”. Він описує гамірних дітей в автобусі та їхніх безтурботних батьків.
“У Львові я бачив групи дівчат-підлітків із надлишком макіяжу, які бездіяльно пліткували, бігаючи розбитою бруківкою, з чашками Starbucks у ідеально доглянутих руках, (…) і закохані пари, які цілуватися на запорошених снігом паркових лавках.
Це здавалося занадто нормальним.”, – пише мандрівник.
Якби не чоловіки у військовій формі, які час від часу зустрічали серед перехожих, та військові плакати, розклеєні на стінах будинків, Коста взагалі не відчував, що він перебуває в країні, яка воює.
Однак ревіння сирен повітряної тривоги швидко нагадало мандрівнику, куди він приїхав. Втім і тут його здивували перехожі, які поставилися до тривоги вкрай байдуже.
“З того моменту я зрозумів, що це просто їхня нова реальність, і якщо не буде влучання у щось велике, випадкові російські напади на споруди в промислових передмістях не викликають у них паніки”, – додає тревел-журналіст.
Говорячи про решту вражень від поїздки в Україну, Коста згадує неймовірно низькі, як для Європи, ціни на все, в середньому низький рівень володіння англійською серед українців, а також колоритні львівські ресторани.
Крім того мандрівник звернув увагу, що всупереч чуткам, західний кордон України повністю відкритий для туристів, діють лише звичайні візові вимоги, а для європейців та американців – взагалі повний безвіз.
Однак сама процедура перетину кордону виявилася довгою та виснажливою через українську бюрократію.
“Воєнний туризм” в Україні
Як писав УНІАН, все частіше в Україну їдуть так звані воєнні туристи – люди, які хочуть на власні очі побачити руйнування внаслідок російської агресивної війни.
Хтось обмежується відносно спокійними містами, але є й ті, хто хоче побувати якомога ближче до фронту.
Фірми, які влаштовують подібні тури, стверджують, що частину прибутку спрямовують на армію.
Також організатори турів наголошують, що такі “спогади про війну” мають важливе освітнє значення: іноземці краще розуміють, що насправді відбувається в Україні.
Втім ті українці, які втратили власне житло чи навіть близьких людей, часто несхвально ставляться до подібного туризму.
Копіювати
