Святкувати перемогу над колишніми загарбниками України разом із її нинішніми загарбниками – неприродньо, вважає шоумен і продюсер Ігор Кондратюк.
Про це він написав у блозі для “Главком”. Він нагадав, що наразі йде війна з реальним ворогом, а не тим, якого вже 75 років не існує.
Далі подаємо текст без суттєвих змін:
В дитинстві для піонерів і комсомольців СРСР – а я ними був – День Перемоги був великим травневим пам’ятним днем. Ми зустрічалися з ветеранами, вручали їм квіти, вітали віршами-піснями, допомагали прибирати їхні двори, брали участь в урочистих лінійках, парадах, концертах на честь свята.
Те, що сьогодні в Росії стало “побєдобєсієм”, почалося, як на мене, зі святкування 30-річчя Перемоги, 9 травня 1975 року. КПРС зрозуміла, що СРСР починає все швидше і швидше програвати Заходу за параметром “рівень життя населення”, і потрібно щось робити з головами “гомо совєтікус”. І придумали фанатично відмічати День Перемоги а молодь змушували читати/вчити/конспектувати військові (а потім – і трудові) “звитяги” Генсека КПРС Леоніда “Бровеносця” Брежнєва. Це він, як ми прозріли, героїчним політруком “розрулив” бої на Тамані, що і виклав в забутому нині назавжди творі “Малая земля”. Він, хто не знає – 4 рази отримав звання Героя Радянського Союзу! Перше з них – через 21 рік по закінченні війни, уявляєте ступінь маразму в СРСР!!! З відстані нинішніх днів незбагненно – як таке нікчемне і недалеке створіння керувало СРСРом! Культ Брежнєва став однією з основних причин його, “совка”, кончини.
Далі настала перебудова, і історію Великої Вітчизняної війни можна було вивчати не лише з брехливих радянських підручників. Відкривши рота, я прочитав якусь книгу Віктора Суворова (“Ледокол”, мабуть, не пам’ятаю). Потім – ще десяток статей, художніх творів (раніше заборонених) і мемуарів про те, що та історія ВОВ, яку я вивчав у школі – велика брехня! Брехня, цинічно побудована комуністами і кегебістами на кістках мільйонах загиблих радянських людей – солдатів і цивільних – через бездарне і злочинне так зване “командування” партією і військовими командирами-м’ясниками, на кшталт Жукова чи Ватутіна. Масовий героїзм радянських (в тому числі – українських) людей, які боролися з німецько-фашистськими загарбниками – був, проте в основі такого героїзму були бажання захистити свою землю, свої домівки, свою Батьківщину. А колосальні втрати СРСР – значно більші, ніж Німеччини – були лише через нелюдську радянську комуністичну систему!
А ще всім нам стало відомо, що насправді тієї Перемоги без допомоги країн Заходу – в основному США – могло би і не бути саме у 1945-му році! Допомога була колосальною – продукти, техніка, зброя на мільйони доларів. Перемога над гітлеризмом, таким чином, повинна вважатись спільною перемогою багатьох країн Європи і світу. Тому чесно і порядно було відзначати її разом – 8 травня. І відзначати не перемогу у Великій Вітчизняній війні, а – перемогу у Другій світовій, як це роблять всі союзники по антигітлерівській коаліції.
Так для мене День Перемоги 9 травня доповнився Днем Пам’яті 8 травня.
Вже майже немає тих, хто воював в окопах Другої світової. Вже неможливо їх побачити на парадах Перемоги, або взяти у них інтерв’ю. Ідіотські псевдопатріотичні вистави, які розігруються на деяких телеканалах країни, ніякої виховної ролі не грають, бо часто-густо оперують штампами, придуманими ще брехливими комуністами-істориками ВВВ. Тим паче, що наразі йде війна з реальним ворогом, а не тим, якого вже 75 років не існує!
Ми всі змалку вчили і думали, що День Перемоги 9 Травня – це в тому числі день закінчення усіх війн в Європі. Проте Україна, і вся Європа помилились: у нас під боком виріс новий агресор – путінська Росія. Послідовник гітлерівської Німеччини.
Фактом розв’язання війни проти України у 2014-му році Росія смачно плюнула на ту Перемогу 1945-го року. Виходить, Росія (на відміну від Німеччини!) не може без нових жертв і не може жити без крові! Вдумайтесь: російська анексія Криму та агресія на сході України триває вже більше 6-ти років! Довше, ніж Друга світова війна!
Російська агресія проти України назавжди переконала мене не святкувати День Перемоги саме 9 Травня. Бо це історично неточна дата (капітуляцію Німеччина підписала саме 8 травня 1945 року), і неприродньо – святкувати перемогу над колишніми загарбниками моєї Батьківщини разом з її нинішніми загарбниками.
Віднині для полеглих в боях другої світової війни 1939-1945 років українців та інших народів залишилась у мене лише одна пам’ятна дата – День Пам’яті 8 травня.
Копіювати
