Мені пощастило народитися в багатій родині, мої батьки – дуже заможні люди. У тата є цілий завод, мама працює у нього головним бухгалтером. Загалом, у мене, як у єдиного сина, було усе, що треба для щастя. Батьки завжди хотіли, щоб я продовжив їхню справу, але моя душа лежала до медицини. Коли я сказав батькам, що буду поступати в медичний університет, вдома був великий переполох, батьки мене спочатку переконували, потім зі мною не спілкувалися, але в кінці кінців здалися, бо зрозуміли, що це – мій вибір, від якого я не відступлюся.
Так я став студентом медичного університету. Ще на першому курсі я звернув увагу на скромну дівчину з нашої групи Світлану. Вона зовсім не була схожа на інших дівчат, її очі завжди випромінювали якесь особливе світло, не зважаючи на те, що весь рік вона проходила в одній і тій же сукні. Як я пізніше зрозумів, Світлана родом з гірського села з багатодітної родини, жила в гуртожитку, без особливого достатку. Намагалася добре вчитися, щоб отримувати стипендію.
Спочатку наші відносини з Світланою були дружніми, нас цікавили одні і ті ж теми з медицини, нам було про що поговорити. Але потім я зрозумів, що закохався, бо такої душевної чистоти в людях я давно не зустрічав.
Якщо не брати до уваги наше непорозуміння із вибором професії, то з батьками у мене завжди були хороші відносини. Це може здатися дивним, але навіть в багатих сім’ях буває подібне, не дивлячись на стереотип про те, що забезпечені родини не займаються вихованням своїх дітей. І я завжди намагався бути гідним своєї сім’ї.
Після закінчення університету я зрозумів, що не уявляю собі свого життя без Світлани, тому зробив їй пропозицію, не порадившись при цьому з батьками, бо наперед знав їхню реакцію. Світлана, хоч і боязко, все ж відповіла мені згодою. Вона завжди мені казала, що ми з різних світів і що мої заможні батьки не захочуть родичатися з її багатодітною родиною. Я заспокоював кохану, як міг, але десь в глибині душі я розумів, що все так просто не буде.
Я повідомив батькам, що хочу одружуватися і що приведу Світлану на вихідні знайомитися. Батьки зустріли її холодно. Весь вечір мовчали, а коли Світлана пішла, висловили все, що вони думають з цього приводу, не вибираючи слів. Їхати до Світлани в село свататися, батьки категорично відмовилися.
І я не знаю як переконати їх в тому, що вона гідна стати моєю дружиною. Батьки не втомлюються переконувати мене в тому, що Світлана не та дівчина, яка потрібна такому, як я. Наприклад, вони подарували мені квартиру, але лише при тій умові, що я ніколи не припишу в ній Світлану. Інші великі подарунки надходили при тій же умові, ясно даючи зрозуміти їй своє місце. Природно, що вона знає про ці умови і прекрасно розуміє, яке ставлення до неї в моїй сім’ї.
Ми з Світланою почали жити разом, просто розписалися в РАЦСі, бо про весілля при таких умовах і мови не могло бути. Світлана чудова і я переконуюся в цьому щодня все більше. Але після року життя в такому «режимі» на дві сторони я відверто втомився. Часом мені здається, що я повинен вибрати щось одне, за умови, що я не хочу вибирати зовсім. Я не можу відмовитися від своєї сім’ї, так само як я не можу відмовитися від свого вибору. Адже вона не така, як усі. Вона ніколи не велася на мої гроші і познайомилися ми з нею в умовах, коли про мій стан вона нічого не знала.
Невже батьки дійсно думають, що всім буде краще, якщо би я одружився з дівчиною з багатої сім’ї. Так, вона буде мати хороший родовід, проте яка сім’я може вийти в шлюбі за розрахунком?
Адже це аморально і неправильно в якійсь мірі. Я намагався радитися зі своїми друзями і не очікував від них таких слів про мою обраницю. Вони всі як один фактично називали її колгоспницею, хоч і не прямо. Мені було важко це чути і я просто припинив цю розмову, так як зрозумів, що вона не буде мати ніякого сенсу.
Часом мені починає здаватися, що правильного рішення в цих обставинах не існує. Так чи інакше, але я програю на одній із сторін. Від мене відвернеться або моя родина, або моя дружина.
Світлана хоч ще і вчиться, але вже знайшла роботу. Вона чудовий фахівець і я вірю, що в неї блискуче майбутнє. Ми усі ще будемо нею пишатися, адже її наполегливості можна тільки позаздрити. Проте мої батьки не хочуть бачити в Світлані її позитивних сторін, їм не подобається те, що вона з незаможної родини, а для них це, як з іншого світу.
Загалом, я щиро не знаю що буде далі, але мені хочеться вірити, що я зможу знайти рішення. Не може бути так, щоб не було компромісу між цими «двома світами». Все-таки, соціальний статус і гроші не є головною основою життя. Щоб добре жити, потрібні ще любов і взаєморозуміння.
Джерело:ukrainians.today
Копіювати
